В далекі часи, коли людина, озброєна лише луком, рогатиною або ножем, була вимушена добувати собі їжу полюванням або захищатися від нападу хижаків, не було потреби ставити питання про охорону природи. Природна стихія гнітила людину і вона боролась з нею, щоб відстояти право на своє існування.

В цій боротьбі людина перемогла, тому що навчилась використовувати природні багатства для задоволення своїх потреб.

З розвитком продуктивних сил людського суспільства полювання втратило своє панівне значення, але, незважаючи на це, хутро, м’ясо, шкури й інша продукція полювання і до цього часу займають певне місце серед матеріальних вигод, які дає людині природа.

Коли техніка мисливського промислу була недосконалою, диким тваринам не загрожувала небезпека знищення, але після появи мисливської вогнестрільної зброї, сучасних транспортних засобів і широкого господарського освоєння територій, на яких перебували звірі, багато видів тварин в результаті постійних переслідувань людиною швидко вимирали. Так, лише за останні 100 років повністю зникли понад 100 видів диких звірів і птахів, а близько 600 видів зараз перебувають на межі зникнення. На території України за цей час вимерли повністю дикий кінь-тарпан, дикий бик-тур і зубр, в багатьох місцях були повністю знищені олень і лось. Майже зникли хохуля, байбак, такі цінні мисливські птахи, як стрепет, дрохва, глухар, рябчик, лебідь-шипун. Навіть дикі сірі гуси, ще зовсім недавно звичайні і численні в нашій республіці, стали рідкісними. Бурого ведмедя, степового тхора, видру, європейську норку, тхора-перев’язку, дикого кролика взято під охорону.

Такий стан з мисливською фауною викликав настійну потребу регулювати полювання, розробити спеціальні правила, строки та способи добування диких звірів і птахів. Від стихійного промислу дичини людина перейшла до ведення мисливського господарства.

Мисливство поступово було введено в рамки державних законів. В багатьох країнах світу прийнято закони про охорону природи.

Закон про охорону природи Української PCP, прийнятий Верховною Радою республіки 30 червня 1960 p., передбачає ряд заходів по охороні і раціональному використанню корисної фауни.

Експлуатація природних багатств має провадитись розумно, щоб ними могли користуватись не тільки нинішнє, а й прийдешні покоління. Дикі звірі і птахи, що водяться в мисливських угіддях, є державним мисливським фондом, використання якого регламентується спеціальним Положенням. Україна не належить до мисливських промислових районів СРСР. Полювання тут має чисто спортивний характер, але заготівля хутровини й інших продуктів полювання і в наші дні не втратила свого економічного зна­чення.

Уряд України, дбаючи про розвиток мисливського господарства республіки, завжди пов’язував з мисливською діяльністю і природоохоронні заходи, найважливішим з яких є створення нових комплексних природних запо­відників, що знаходяться під контролем держави і в яких забороняється господарська діяльність людини, що може порушити цілісність фауни заповідника.

У нашій республіці до 1968 р. було три таких заповідники: Чорноморський, Асканія-Нова та Український степовий загальною площею 22,5 тис. га. В 1968 р. було створено ще чотири нових — Карпатський, Поліський, Канівський і Луганський. Тепер загальна площа всіх заповідників становить 56,84 тис. га.

В індустріальних зонах, площа яких без сумніву протягом найближчих десятиріч значно збільшиться, охорона тваринного світу буде зведена головним чином до охорони певної кількості угідь, які можуть бути сховищем для звірів. Мова йде про створені рішенням Уряду зелені зони навколо промислових міст, які є не лише чудовими місцями відпочинку трудящих, але й зонами збереження багатьох звірів, не виключаючи і таких великих тварин нашої фауни, як лось, олень, козуля, при умові їх належної охорони.

Одним з найважливіших питань, що стоять перед мисливськими колективами, е також створення необхідних умов для відтворення фауни з допомогою відтворювальних ділянок, які суворо охороняються в кожному мисливському господарстві.

Велике значення має поліпшення захисних та гніздових умов мисливських угідь. Під захисними умовами місць оселення мисливських тварин і птахів ми розуміємо наявність в них достатньої кількості природних сховищ, які дають можливість тваринам ховатися від ворогів. Для поліпшення гніздових і захисних умов в лісових мисливських угіддях необхідно лісогосподарські роботи, такі, наприклад, як рубки догляду за лісом, а також санітарні рубки лісу провадити в другій половині літа та восени, коли розмноження більшості мисливських звірів і птахів закінчується.

Уже стало традицією: кожного року, в період масового розмноження звірів і птахів, провадити місячник тиші в лісах. Це, як правило, буває в червні. Мисливці в цьому можуть багато допомогти шляхом проведення роз’яснювальної роботи серед населення. В цей період слід скоротити відвідування лісу, особливо тих місць, де розташовані відтворювальні ділянки мисливських господарств.

В степовій зоні хорошим сховищем для зайців, куріпок та інших мисливських тварин є лісозахисні смуги і особливо лісонасадження в ярах. Чимале значення для охорони і відтворення мисливської фауни мають заказники та інші території, що підлягають охороні.

Останнім часом в республіці зменшилась кількість основного нашого хутрового звіра — зайця-русака, а також сірої куріпки. Вживається ряд заходів до виправлення такого стану. Це насамперед обмеження норми відстрілу зайців на одного мисливця, обмеження строків полювання, а в ряді господарств взагалі полювання заборонено на певний час до відновлення оптимальної щільності. Але цих заходів недостатньо. Є багато випадків, коли зайці і птахи, особливо молодь, гинуть під час польових робіт, тому що механізми необладнані відповідними шумовими пристроями. Тут велику допомогу звірині можуть надати мисливці, а також механізатори.

Великої шкоди мисливському господарству завдає браконьєрство, проти якого треба вести рішучу боротьбу. Справжній мисливець, який закоханий в природу, ніколи не дозволить собі стріляти забороненого звіра чи птаха або полювати в недозволені строки чи в забороненому місці.

Полювання — чудовий вид спорту, він збуджує у нас почуття любові до природи, до свого рідного краю, відкриває шлях до пізнання цікавих таємниць і загадок природи.

Лише любовне ставлення до природи та активна участь у виконанні заходів щодо її збереження і відтворення примножать природні багатства і прикрасять нашу рідну землю.