Полювання на Україні

Глухар. Сліди лап глухаря нагадують сліди свійсько­го індика. У самця відбитки лап і розмір кроку набагато більші, ніж у глухарки. В кінці зими глухар залишає на місці майбутнього току сліди розпущених крил, що волочаться по снігу. Це перша ознака появи статевої актив­ності у самців. На звичайній ході глухар ставить ноги одна за однією майже по прямій лінії. Під час току така лінія не витримується. Задній палець дає відбиток зав­жди у середину сліду. Живляться глухарі гілочками та хвоєю шпилькових дерев. В місцях, де живуть глухарі, під деревами можна знайти поламані цими птахами гі­лочки та грудочки снігу і паморозі, що осипались з де­рев, а також екскременти, що у самців складаються взимку з майже неперетравленої хвої сосни, ялини, яли­ці та ялівцю, в той час, як у глухарок їх значно менше, а іноді і не помітно. Самки годуються переважно насін­ням рослин, бруньками, ягодами тощо. Взимку глухарі ночують під снігом, кидаючись в нього з розгону. В таких місцях залишаються характерні лунки та нори.

Тетерук. Слід тетерука схожий на слід невеликої свійської курки, але відстань між відбитками окремих слідів у нього значно менша. Основна їжа тетерука взимку — сережки та бруньки берези і вільхи. В місцях, де живуть тетеруки, під деревами взимку можна побачи­ти екскременти цих птахів, що складаються із залишків сережок берези, вільхи, верби тощо. Як і глухар, тетерук взимку ночує під снігом, залишаючи в снігу своєрідні лунки та нори.

Рябчик. Слід рябчика відрізняється від сліду тетерука тим, що він не такий великий і його бокові пальці розта­шовані під меншим кутом до середнього, ніж у тетерука, а задній палець у нього краще розвинутий і дає виразний відбиток. Екскременти рябчика взимку бувають забарв­лені в жовтий колір, коли він живиться березою, і в ір­жавий, якщо він поїдає вільхові сережки. Як і глухар та тетерук, рябчик взимку ночує під снігом.

Сіра куріпка. Сліди сірої куріпки схожі на сліди го­луба. Подушечки їх ніг добре відбиваються, а задній па­лець помітно звернутий у середину сліду. Рядок слідів куріпки має вигляд питки з нанизаними на неї хрестика­ми. Ці птахи завжди тримаються зграйками. Взимку во­ни живляться зеленими сходами озимини, насінням бур’я­нів та зерном-падалицею. На ніч куріпки ховаються в сніг. На місці ночівлі вони слідів не залишають, тому що падають на сніг прямо з льоту і зразу занурюються.

Фазан. Слід фазана схожий на слід великого півня. На Україні фазан живе здебільшого в чагарниках та очереті. Літає він неохоче, тому його взимку завжди можна зна­йти по сліду, що відзначається довгими і гострими від­битками кігтів.

Лось. Відбиток ратиць лося-самця помітно відрізняється від ратиць самки. У самця копито ширше, кругліше і має не такі гострі передні краї, як у самця. В місцях, де живуть лосі, можна побачити чимало слідів їх діяль­ності. Більш за, все звертають на себе увагу погризи ко­рм та надломи вершинок молодих деревець, найчастіше осичок та берізок. Ці погризи та надломи розташовані на висоті 1,5—2 м. Іноді можна зустріти деревце, яке лось пригнув до землі, пропускаючи його між передніми нога­ми. Таким чином він дістає тоненькі гілочки, якими жи­виться узимку. Про наявність лосів в угідді легко дізна­тись і за специфічними погризами на стовбурах. Кору з дерев лось зіскоблює різцями, залишаючи на стовбурі досить широкі повздовжні борозни — сліди долотоподіб­них зубів. Можна зустріти в лісі також деревця обкоровані, об які лось чистив роги, або місця, де лосі-самці бились під час гону (вирваний і розкиданий на всі боки мох, зрита і оголена земля). Лягаючи на лігвище, лось ніколи сніг або землю не розгрібає. Екскременти цього звіра за формою нагадують каштани і найчастіше ле­жать купкою.

Звичайний олень. Сліди оленя-самця більші, кругліші і мають не такі гострі передні краї, як у самки. Досвід­чені мисливці визначають слід оленя-самця так: якщо слід за шириною не менше трьох середніх пальців ру­ки — значить пройшов дорослий самець. Крім того, сліди правої і лівої пар кінцівок самця значно далі зсунуті в боки від середньої повздовжньої лінії всього сліду. Слід оленя схожий з слідом дикого кабана, але у кабана бокові пальці частіше залишають відбитки, а два серед­ніх пальці більш рухомі і ширше розходяться, ніж у оле­нів. Якщо все-таки виникають труднощі у визначенні сліду, тоді треба оглянути сліди, що їх залишила твари­на своїм тілом на кущах та деревах (кабан значно ниж­чий за оленя). Треба сказати, що слід плямистого оленя, який зараз широко розселений на Україні, схожий з слі­дом оленя звичайного, але дещо менший.

Як і лось, олень теж залишає сліди своєрідних погризів на корі дерев, але його погризи розташовані нижче — від 75 см до 1,5 м. В місцях, де живуть олені, можна побачити деревця, об які самець чистить роги, а восени, під час гону, характерні місця бійки самців. Екскременти оленя нагадують горішки і найчастіше ле­жать купою. Вони менші за лосячі, але більші, ніж у козулі.

Європейська козуля. Козуля веде подібний до оленя спосіб життя. її сліди — мініатюрна копія оленячих, але відрізнити сліди самця від слідів самки дуже важко. Головна їх відміна полягає в тому, що відбитки копит у самця більші і кінці їх заокругленіші, ніж у самки. Самець козулі, як і оленя, чистить роги об молоденькі деревця, тільки ці деревця значно менші (1 —1,5 м висо­тою) . Лігвища козулі дуже характерні. Лягаючи, вона розгрібає копитами сніг та верхній шар землі. її екскре­менти значно менші оленячих і нагадують дрібні горішки.

Дикий кабан. Як і у інших копитних, слід самця ширший і заокругленіший, ніж у самки. Дорослі самки завжди ходять разом з однолітнім та дволітнім молодня­ком, дорослі самці (сікачі), більшу частину року — по­одинці. Лише під час гону, в грудні — січні, сікачів мож­на побачити разом з самками, молодих в цей час вони від самок відганяють. Молоді приєднуються до самок тільки після закінчення гону та і то ненадовго. В березні самка залишає молодих, робить з гілок, листя та глиці тепле лігвище, де і народжує поросят. Отже, вміючи чи­тати сліди кабанів в лісі, мисливець може прослідкувати і за станом поголів’я і за діяльністю цих звірів протягом цілого року. Насамперед це їх порої та лігвища. В боло­ті або просто у калюжі можна побачити кабанячі купаль­ні, в яких вони лежали. Після такого купання кабани труться об стовбури хвойних дерев, від чого їх боки час­то бувають покриті густим шаром затверділої смоли, а сліди грязюки на стовбурах таких дерев є ознакою постійного перебування кабанів у цьому місці. Під час гону можна зустріти місця, де самці билися між собою або в збудженому стані вдаряли іклами по стовбурах де­рев. Форма та колір екскрементів кабана залежать від того, чим він живиться. Взимку вони здебільшого схожі на невеликі ковбаски чорного кольору. Continue Reading »

Можна без перебільшення сказати, що мисливець, який не розуміє слідів в природі,— не мисливець.

Висліджування мисливських тварин — це особливе вміння, якому може навчити тільки тривалий досвід, і набуття цього досвіду можна прискорити лише шляхом спостережень, користуючись для цього будь-яким слуш­ним випадком. Висліджувати тварин можна не тільки по слідах-відбитках, що залишаються від ніг, але й по слідах їх діяльності — погризах, поїдях, пороях, лігви­щах тощо. Найкраще визначати сліди по свіжому сні­гу — пороші. Але вислідити мисливського звіра або пти­цю можна і по чорній тропі. Для цього треба шукати та­кі місця, де добре відбиваються та зберігаються сліди. Це пил та пісок на дорогах і стежках, грязь та мул по бере­гах озер, струмків і річок та дно мілких калюж. Добре по­мітні сліди і на росистій траві. На зеленій рясці, що по­криває озерце чи болото, видно доріжки, залишені качка­ми, що плавали, а по пір’їнках, які залишилися на воді або на прибережній траві, можна визначити вид цих качок. Для кожного, хто спостережливий, сліди мислив­ських тварин — це природна книга, в якій можна про­читати цікаві сторінки з життя четвероногих та пернатих мешканців.

Звичайно, мисливцю найчастіше доводиться вислі­джувати звіра взимку, в сезон полювання, тому для нього дуже важливо вміти визначити свіжість сліду на снігу. Свіжий слід має чіткий відбиток. Маленькі грудочки, на­віть крупинки снігу, викинуті ногою, накресливши ясні крихітні слідки, лежать ледь торкаючись поверхні снігу. Краї всіх заглибин на свіжому сліду гострі і тонкі. З ча­сом слід починає старіти, сніг поступово випаровується (навіть в сильний мороз) і краї заглибин гублять свою гостроту та заокруглюються. Окремі крупинки та грудоч­ки снігу теж починають немов би плавитись і гублять свою чіткість. При різній погоді в різній місцевості ста­ріння сліду проходить не з однаковою швидкістю, тому кожному мисливцю треба постійно підтримувати та по­новлювати набутий досвід оцінки свіжості сліду за його виглядом.

Другою, не менш важливою ознакою свіжості сліду е стан порушеного слідом снігу. Сніг, що випав, завжди зверху твердне. Звір, ідучи, порушує верхній шар снігу і оголює внутрішній м’якіший та розсипчастий шар. Зрозуміло, що цей нижній шар теж згодом почне тверднути. І чим сильніший мороз, тим швидше сніг твердне. За ета­пом затвердіння снігу в середині сліду, тільки не на його дні, де сніг стиснений вагою звіра, а по боках, мисливець може визначити час, коли пройшов звір. Слід заува­жити, що затвердіння снігу залежить не тільки від моро­зу, але й від сили вітру, вологості повітря та інших умов місцевості. Тільки постійна практика може навчити мис­ливця безпомилково читати сліди, тому в кожному ви­падку, коли мисливець бачить звіра, він повинен піти на те місце, де пройшов звір і подивитись на залишені ним сліди. Старіння сліду при різній погоді можна вивчати навіть у населеному пункті по слідах собак, котів і на­віть своїх власних. Continue Reading »

Охорона мисливських угідь здійснюється як штатними єгерями, так і єгерями на громадських засадах. Навантаження на штатного єгеря приписного мисливського господарства повинно бути не більш як 10 тис. га польових або ж 7 тис. га лісових угідь. Єгер на громадських засадах повинен охороняти до 3 тис. га мисливських угідь. Обов’язком єгеря є не тільки охорона угідь від браконьєрів, але й робота по збереженню та відтворенню поголів’я мисливських тварин.

У мисливця, який пересувається по дорозі загального користування, що перетинає мисливські угіддя, рушниця повинна бути розрядженою та в чохлі. Наявність у такого мисливця зарядженої рушниці дорівнює браконьєрству.

Мисливець, який порушує загальні правила, що діють в Україні, затримується, в нього відбирають відстрільну картку, членський квиток, дичину, а при необхідності і рушницю. На нього складають протокол і передають для рішення в державні установи. Таких мисливців штрафують, виключають з товариства, а їх рушниці реалізують через магазини торгівлі УТМР. Боротьбу з браконьєрством треба провадити систематично і повсюдно.

За Українським товариством мисливців та рибалок закріплені досить значні державні земельні площі, на яких живуть дикі звірі та птахи. На частині цих площ створені мисливські господарства, а решта те­риторії закріплена за первинними колективами УТМР.

Мисливські господарства утримуються за рахунок коштів УТМР та дотацій з фондів виробництва, а ділянки мисливських угідь, закріплені за окремими колективами, утримуються па громадських засадах.

Невід’ємною та обов’язковою частиною кожного приписного мисливського господарства і ділянки угідь, закріплених за первинною організацією, є такі документи: виписка з постанови обласної та районної Рад депутатів трудящих про організацію приписного мисливського господарства або ж закріплення ділянки угідь за первинними організаціями; схема-карта території господарства чи ділянки; договір про використання мисливського господарства, який укладається між обласною чи районною радою УТМР і обласним управлінням лісового господарства та лісозаготівель, а про використання ділянки — між первинною організацією і районною радою УТМР на строк, не менш як 10 років; паспорт приписного мисливського господарства; документ про внутрішньогосподарське мисливське упорядкування, опис господарства, типологія та бонітування його угідь, розрахунок чисельності мисливських тварин на запланований час, розрахунок біотехнічних заходів та інше.

Радам та первинним організаціям УТМР, які володіють мисливськими угіддями, надається право при відповідному погодженні з колгоспами, радгоспами та лісгоспами і відповідному оформленні будувати необхідні будівлі, створювати кормові поля та захисні смуги, заготовляти дикоростучі корми, влаштовувати годівниці, солонці та провадити інші заходи для раціонального ведення мисливського господарства.

За погодженням з обласним управлінням лісового господарства та лісозаготівель обласній раді УТМР дозволяється змінювати строки і режим полювання або ж повністю забороняти полювання на окремі види мисливських тварин, що пов’язане з скороченням їх чисельності, стихійним лихом або іншими причинами.

Заходи щодо відтворення фауни в мисливських господарствах УТМР погоджуються з Державним Комітетом по охороні природи Ради Міністрів та Міністерством лісового господарства УРСР, а на місцях — з лісгоспами, колгоспами, радгоспами в залежності від того, кому належить закріплена за УТМР територія.

Діяльність приписних мисливських господарств та ділянок мисливських угідь первинних колективів здійснюється згідно з правилами внутрішнього розпорядку та затвердженими річними і перспективними планами. Мисливські господарства та ділянки угідь первинних колективів можна поділити на три основних види: а) комплексні, де зустрічаються всі види мисливських тварин — копитні, хутрові та пернаті; б) господарства і угіддя, де є тільки хутрові та копитні звірі; в) угіддя, які населяє водоплавна дичина.

Кількість мисливських тварин, яку можна відстріляти під час окремого сезону полювання, визначається виробничим планом, що складається на основі обліку чисельності дичини (таксації), який проводиться двічі на рік — перед початком сезону та в кінці, а також обліку відстріляних тварин.

В кожному мисливському господарстві визначається режим полювання, а саме: дні полювання, початок та закінчення сезону полювання, норма відстрілу дичини на одного мисливця за день полювання, порядок полювання та інше.

Коли план відстрілу дичини в поточному сезоні викопаний, полювання необхідно припинити, за винятком облавного полювання на шкідливих хижаків.

Документом на право полювання, крім мисливського квитка, є індивідуальна відстрільна картка за встановленим зразком, яку видає первинна організація або районна, обласна чи Республіканська рада УТМР. Картку видають за визначену плату при умові виконання мисливцем норми трудової участі. Картка дійсна на певний строк і в те господарство, куди її виписали. Передавати картку іншій особі заборонено і після втрати вона не відновлюється.

Мисливець, приїхавши в господарство, знайомиться з існуючими правилами полювання та внутрішнім розпорядком господарства. Після полювання потрібно пред’явити для контролю відстріляну дичину, зробити відповідні записи в картку та здати її.

Перебування на території мисливських угідь із зброєю без права полювання (відстрільної картки) дозволяється лише працівникам мисливського та лісового господарства, їм дозволяється стріляти лише шкідливих тварин (вовків, лисиць і сірих ворон).

Довгоносий крохаль, як і великий, зустрічається на Україні переважно під час перельотів. Зрідка гніздиться на деяких островах Чорного моря. В літньому оперенні верх голови і чуб у цього крохаля сіро-бурі, а боки голови руді. Низ тіла білий. У самця білі дзеркальця на крилах переділені двома чорними смугами на три частини, у самки вони переділені чорною поперечною смугою надвоє. Весняний переліт проходить в кінці березня — в квітні. Восени довгоносі крохалі відлітають у жовтні — листопаді. Полюють на цих качок під час осіннього перельоту.

Великий крохаль зустрічається на Україні під час перельотів. Це велика качка з видовженим тілом. На голові у великого крохаля є чуб. Літнє забарвлення чуба і верхньої частини шиї у нього каштаново-буре. Верх тіла і крил сірий, а низ білий. Дзеркальця на крилах білі з сірою поперечною смужкою. Самець в літньому оперенні підрівняється від самки забарвленням крил. Весною великий крохаль зустрічається на Україні в квітні, а восени — з середини жовтня до листопада — грудня. Під час перельотів крохаль тримається на великих річках. Зимує він на узбережжі Чорного моря та на незамерзаючих ділянках річок по всій території республіки. Живиться виключно рибою. Полюють на цю качку під час осіннього перельоту.

Луток буває на Україні переважно під час перельотів. В літньому оперенні верх голови і потилиця каштаново-бурі, а верх тіла темно-сірий. Самка має однакове забарв­лення з самцем, але трохи блідіше. Весною на Україні луток зустрічається в березні — квітні, а восени — з жовтня і до заморозків. Під час перельотів ці качки в значній кількості тримаються на великих річках. Зимують на Чорноморському узбережжі, на незамерзаючих річках Прикарпаття та інших районів республіки. Полюють на лутка під час осіннього перельоту.

Морська чернь, як і чубата, зустрічається на Україні тільки під час перельотів. Ці качки дуже схожі між собою, але морська чернь трохи більша за чубату і у її самця нема чуба. Самка морської черні має біля основи дзьоба біле кільце. Весною і восени морська чернь з’являється на Україні разом з чубатою. Зимує на узбережжі Чорного моря. Полюють на морську чернь під час осіннього перельоту.