В цей час вони настільки збуджені і необережні, що навіть зачувши звуки дерев’яного чи будь-якого іншого манка, приймають їх за любовний заклик суперника. Олень підбігає до місця, з якого мисливець імітує ревіння і тут його відстрілюють.

Успіх полювання на самців-оленів під час їх риковиська залежить від уміння мисливця добре імітувати ревіння оленів, влучно стріляти, а також від місця та часу полю­вання на них. Стріляти оленя потрібно кулями на віддаленні до 100 м, прицілюючись у голову, шию або груди.

Завдяки тому, що лосів у нас довгий час не добували, вони не особливо лякливі, близько підпускають людей до місць своїх лігвищ, особливо вранці, коли закінчують жирування. Треба пам’ятати, що лось дуже міцний на рану, його треба стріляти тільки кулями, добре прицілившись в голову, шию або груди. Поранений лось, як і кабан, теж небезпечний, навіть, лежачи, ударом передньої ноги може смертельно поранити мисливця. Добувають лосів також і на облавних полюваннях.

Полювати в очеретах чи густих молодниках треба з особливою обережністю, ні в якому разі не допускаючи стрільби по неясному силуету чи на шум. Ціль повинна бути ясно видима і цілитись треба в голову, шию, груди.

Найкращі результати дає цей спосіб полювання взимку, в сильні морози, особливо там, де в хвойному лісі є нагребені купи хвої. Кабани цілими табунами влаштовують в них дньовки і знехотя покидають барліг, підпускаючи мисливця на вірний постріл.

Полювання на кабанів з вишок все частіше застосовують останні роки в приписних і державних мисливських господарствах. Цей спосіб полювання оснований па тому, що місця жировок, де регулярно викладається підгодівля (краще кукурудза в качанах чи зерні), кабани відвідують в один і той же час, а поряд, за 20— ЗО м серед дерев будується вишка 3—3,5 м над землею. З цієї вишки єгері звичайно ведуть спостереження за стадом кабанів, записуючи в спеціальних щоденниках дані про стан популяції, статевий склад, кількість приплоду, визначають хворих, дефектних особин, яких ліквідують.

З таких вишок і відстрілюють зайвих самців та молодих підсвинків, залишаючи самок, тобто без шкоди для популяції формують табуни кабанів.

Вишки знаходяться під постійним контролем, стрільба з них дозволяється тільки за участю спеціалістів-мисливствознавців.

Полювання на кабанів з собаками провадиться з допомогою спеціально натасканих на кабанів мисливських собак. їх спускають в загущені насадження або очерети, де залягають кабани. Якщо собаки натрапляють на лігвище кабанів, вони підіймають їх і голосно гонять. Якщо голос собак чути з одного місця, це свідчить, що кабани зупинились і тепер можна підійти до них на близьку відстань і вистрілити.

Наближатись до кабана треба збоку, а не спереду, бо він часто, рятуючись від собаки, кидається на мисливця. Буває, що собаки, намагаючись впіймати кабана за рило, гинуть, не встигаючи відскочити від гострих, як ножі, іклів.

Полювання на кабанів облавою можна провадити і по чорнотропу. Нагоничі проходять урочище, де передбачаються лігвища і виганяють звірів на лінію стрільців. Якщо ж облава провадиться взимку по снігу, то вистежують місця залягання кабанів завчасно, а потім планують облавне полювання.

В обох випадках слід враховувати напрям вітру, бо кабани, почувши запах мисливців, обов’язково підуть убік. Лежать кабани на лігвищі міцніше, ніж інші звірі, але підняті йдуть напролом.

На номерах мисливці повинні стояти дуже тихо, спиною до дерев або за кущем. Якщо сікач іде прямо на номер, краще його пропустити і стріляти навздогін, бо поранений сікач може кинутись на мисливця, а назад майже ніколи це повертається.

Стріляти кабана на номері можна тільки в межах свого сектора, не далі ЗО м. Забороняється стріляти по лінії стрільців, тобто в межах 12-метрової ширини — 6 м попереду і 6 м позаду мисливця.

Під час облавних полювань на кабана, вовка, лося, стріляти інших звірів забороняється. До пораненого звіра не слід близько підходити, а якщо в нього притулені вуха, то треба дострелити. До виходу нагоничів на лінію стрільців заборонено сходити з номера, хоча звір і поранений. Це робиться лише з дозволу розпорядника полювання.

Після закінчення гону стрільці розряджають рушниці. Якщо добутий звір вбитий пострілами кількох мисливців, то питання, хто вбив звіра, вирішує розпорядник полювання. Звір признається вбитим тим мисливцем, перед номером і від пострілу якого він ліг, хоча раніше і був поранений мисливцем з сусіднього номера. Старих свиней треба стріляти з карабінів «Медведь», «Лось» або з гладко-ствольних рушниць, заряджених кулями Якана, Брениеке, Майєра й ін.

Полювання на кабанів (диких свиней), як і на всіх інших копитних, проводиться тільки за платними дозволами (ліцензіями), що видаються Головним управлінням мисливського господарства.

В місцях можливого виходу вовків, на віддалі 20—30 м від прапорців всередині облоги розміщують стрільців, які добре маскуються і чекають їх появи. З протилежного боку повільно йдуть 4—5 нагоничів, постукуючії по деревах палицями, не допускаючи особливого гомону. Вовки, побачивши прапорці, звичайно обережно йдуть вздовж них і потрапляють під постріли мисливців.

Якщо вовки оточені перед вечором, то ще раз перевіряють, чи правильно підвішені прапорці, чи не впали вони і полюють на наступний день зранку. Вовки через прапорці вийти не наважаться.

Полювання на вовків облавою провадиться у вересні — жовтні, коли їх виводки ще перебувають біля лігвища,

З кінця липня по серпень молоді вовки починають відкликатись на голос старих виттям, що й використовують досвідчені вовчатники, які підвиваючи, виявляють виводки і в цих місцях організовують звичайне облавне полювання. В Карпатах застосовують добування вовків капканами. Стріляють вовків картеччю.

На лисицю краще полювати поодинці або вдвох, буде менше шуму і слідів. Якщо лисиця зустрічає слід мисливця, вона зразу ж змінює напрямок ходу.

Одному з мисливців слід зайняти місце біля лисячих нір, якщо вони передчасно не завалені камінням чи кілками, бо піднята лисиця часто біжить прямо до нори, щоб заховатись. Під час гону лисиця, як правило, перше коло робить по узліссю, тут також треба її чекати, а потім кола йдуть по чагарниках і в самому лісі. Добрими місцями можуть бути звужені галявини між кварталами молодих насаджень лісу або ділянок очерету. На стежках, просіках стояти не слід, бо лисиця їх раптово перестрибує, а в особливо загущених місцях лісу, де видимість до 20 м, лисиця може наблизитись до самого мисливця, бо вона тут менш обережна.

Стріляти лисицю треба на віддали не далі 30—40 м, прицілюючись в голову, шию чи бік. Якщо лисиця поране­на або притулила вуха, треба, не вагаючись, стріляти ще раз. Використовується дріб № 1 або № 0.

Полюють на лисиць з підходу там, де їх зустрічають багато по полях, після першої пороші, коли неглибокий сніг, і лисиці ще не лякані. Суть цього способу полювання полягає в тому, що, помітивши в полі лиси­цю, яка ловить мишей, треба підійти до неї на постріл. Наближатись слід проти вітру, крадькома, використовуючи бур’яни, глибокі борозни тощо. Звичайно лисиця так захоплюється ловінням мишей, що зовсім забуває про обережність. При цьому полюванні багато допомагає добрий бінокль, через який можна побачити лисицю за 2—3 км.

По м’якій пороші протягом дня полюють на лисицю з підходу на лігвищі, яке вона найчастіше робить на узліссі, біля пенька або під кущем. Лягає лисиця завжди мордою в той бік, звідки прийшла. Підійти до лігвища можна тільки в безвітряну і теплу погоду, коли у неї міцний сон.

Полювання на лисицю облавним способом провадиться так, як і на зайців, але при цьому Мисливцям треба бути значно пильнішими, вести себе дуже тихо, не курити, пам’ятаючи, що лисиця під час заганяння іде першою.

Полювання на лисиць з вабиком розраховане на їх особливості реагувати на писк миші, йти на цей звук, що й використовується мисливцями.

Помітивши, де лисиця ловить мишей, мисливець тихо підкрадається до неї метрів на 300 і, сховавшись, імітує з допомогою вабика чи губами писк миші. Лисиця насторожується, починає поступово наближатись, а якщо і спиняється, то повторювати писк не потрібно — вона підійде і па попередній писк. Треба мати витримку і підпустити лисицю на 20— 30 м для влучного пострілу.

Полювання на лисиць з нірними собаками провадиться з використанням фокстер’єрів, такс тощо. Собака виганяє з пори лисицю, яка вистрибує з великою швидкістю, тому мисливцеві в цей час треба бути напоготові.

Найулюбленішим місцем є суха стара рілля, але коли вона дуже розмокає і налипає зайцям до лап, вони залягають по берегах боліт, річок, переходять на незорані лани в молоді посадки, люблять також вони і купинясті болота серед полів, лісові галявини, молоді посадки та узлісся. На піщаних горбах нерідко роблять лігвища під гіллям старих сосен, що досягають до самої землі.

З настанням холодів зайці не покидають ріллі. Тільки після випадання глибокого снігу і під час великих морозів перебираються ближче до житла людей в плантації шовковиць, лісочки, садки, городи.

У нас на Україні застосовують декілька способів полювання на зайців. В листопаді до випадання снігу найчастіше полюють ходовим способом, або «самотопом», в якому, за правилами, можуть брати участь не більш як 5 мисливців. Мисливці йдуть перелісками, берегами боліт, полями, зрубами, лісопосадками і стріляють зайців, піднятих з лігвищ.

В суху сонячну погоду зайці підпускають мисливців близько і звичайно підіймаються на віддалі пострілу (30— 40 м), але в туман, мряку такий спосіб полювання майже безрезультатний, бо зайці сторожкі і підіймаються за 200 та більше метрів.

У вітряну погоду зайці залягають головою проти вітру в затишних місцях — за косогорами, посадками, купинами або ж за великим груддям на ріллі. Підходити до них треба проти вітру. Стріляти дробом № 1—2.

Для полювання на зайців з гончаками використовують одну, дві і навіть три гончих, бажано щоб вони були однакові па гонку і не розтягались одна за однією, бо тоді в лісі важко встановити напрям гону.

Якщо собака знайде слід, він сам визначить напрям, куди пішов заєць і йтиме по сліду до того часу, доки не підніме зайця або не почує його свіжого запаху. Тоді собака подає голос, до нього приєднуються інші і починається гон.

Підняті а лігвищ зайці біжать по одних і тих же колах, цим і користується мисливець. Вибирати місце для зустрічі зайця треба на лісових стежках, просіках, біля галявин. Стояти потрібно тихо, не ворушитись, краще спиною до стовбура дерева або за кущем. Від правильного вибору місця, повз яке піде заєць, залежить успіх полювання з гончаками. Спускають собак тільки при підході до наміченого місця полювання.

Облавне полювання з нагоничами відбувається під керівництвом розпорядника, який призначається мисливською організацією.

У такому полюванні беруть участь не більше 10 мисливців. Провадять його не більше двох разів за мисливський сезон в одному угідді за планом мисливських організацій, погодженим з державними мисливськими органами. Нагоничі беруть участь в полюванні без рушниць.

Починається облавне полювання з інструктажу, який робить розпорядник. Він знайомить з умовами полювання і технікою безпеки, розставляє мисливців на 40—100 м один від одного, використовуючи при цьому просіки, галявини, межі кварталів лісу.

Як правило, стрільців треба розставляти перед просікою, що дає змогу мисливцям стріляти звіра, який перестрибує просіку, не боячись зачепити пострілом сусіда. Звіра женуть від узлісся до центра лісу або на подібні суміжні ділянки.

На номерах мисливці визначають своїх сусідів до початку гону, після чого повинні стояти тихо, не ходити, навіть не ворушитись, не попереджувати голосом товариша про наближення звіра, не сходити з номера, доки не закінчиться заганяння навіть у випадках, коли звір пішов підранком. При наближенні нагоничів на150 м стріляти звіра можна тільки навздогін, випустивши його за лінію стрільців. Треба завжди пам’ятати, що праворуч, ліворуч і спереду знаходяться люди, твої товариші, в першу чергу треба бачити їх, а потім звіра, по якому робиш постріл. Нагоничі повинні дотримуватись правильності руху, не допускати розриву цепу, весь час подавати голос тощо. Бажано, щоб нагоничі були одягнуті в яскравий одяг, так їх краще видно, хоча б у такі жилети, якими користуються шляховики.

Після кожного облавного полювання треба підводити підсумки, розпорядник повинен проаналізувати дії кожного мисливця, зробити зауваження, якщо були порушення, чи подякувати за дисципліну і влучні постріли, визначити кращого мисливця.

Полювання на зайців по пороші може бути як індивідуальне, так і групове (2—3 мисливці). На такому сніговому покриві можна особливо добре бачити свіжі сліди звіра. Найкраща пороша, коли сніг перестає падати за 1—2 години до світанку, тобто до залягання зайців.

Мисливці виходять вранці і, знайшовши свіжий слід, вистежують по ньому звіра. Перш за все потрібно визначити напрям, в якому ішов заєць, пам’ятаючи, що відбитки двох задніх лап розміщені косо до напряму руху звіра і знаходяться попереду слідів від передніх лап, які розміщуються один за одним. Йдучи по сліду, мисливець повинен триматись збоку від нього, щоб не затоптати.

Якщо сліди зайця заплутані, короткі — це місце жирування, треба відійти від сліду, зробити коло, щоб знайти місце виходу з району жирування і продовжувати висліджування. Стежачи за слідом, необхідно насторожитись, особливо, коли слід подвоївся (це коли заєць по своєму сліду повертається назад), бо в такому випадку його лігвище десь поблизу.

Знайшовши подвоєний слід, треба знайти «скидку» — великий стрибок зайця вбік і уважно оглянути найбільш придатні для залягання місця.

Якщо вдалося побачити лежачого зайця здалеку, то не слід іти прямо на нього, щоб він ближче підпустив, краще наближатись спіралями, ніби минаючи лігвище.

Полювання на зайців нагоном провадиться з участю двох мисливців і нагонича. Вистежується заєць по сліду, причому мисливці залишаються в місці «скидки», а нагонич обходить велике коло і жене зайця з протилежного боку. При цьому полюванні використовується властивість зайців завжди пробігати по своєму вхідному сліду, тобто там, де залишились мисливці. Полюючи на зайців, слід завжди пам’ятати, що полювання «засідками», «котлом», підковою і стріляння з під фар заборонене.

Найпоширенішим масовим полюванням на Україні є полювання на різні види диких качок. Для того, щоб полювання на качок було вдалим, потрібно заздалегідь потурбуватись про місце полювання, підібрати відповідне угіддя, де є достатня кількість боліт, заболочених старих річищ або мілководь великих штучних водойм, завчасно оформити відстрільну картку.

На день відкриття сезону полювання найпоширеніші місцеві види качок на Україні — крижень і чирок-тріскунець майже всі вже «на крилі», тобто і молодняк здатний добре літати.

Стріляти молодих качок, що не літають,— це ганебний вчинок і про це треба всім і завжди пам’ятати. Лише вдалий постріл по летючій качці може дати спортивну насолоду, він надовго запам’ятовується не тільки молодому мисливцю; про нього згадують біля вечірнього багаття і серед мисливців, що полюють не один десяток років.

Найдобутливіше полювання на качок, це полювання бродовим способом або з підходу. При цьому способі полювання мисливець повинен мати легкий одяг, на ногах неважке взуття, на голові бриль або кашкет з козирком від сонця. Патронташ підвішується через плече якомога вище, щоб під час броду не намокли патрони. Якщо болото широке, бродом йдуть кілька мисливців, якщо вузьке — один мисливець, інші можуть іти з боків, по сухому.

При полюванні без собаки мисливець повинен особливо уважно стежити, де впаде вбита качка, для цього він запам’ятовує якийсь орієнтир (кущ лози, купину чи щось подібне) і наближається до нього, щоб підібрати здобич. Не слід в цей час стріляти по інших качках, які можуть налетіти, бо в таких випадках губиться намічений орієнтир, і мисливець може не взяти ні однієї із збитих качок.

В дощове літо найкращими місцями для полювання на качок є затоплені водою заплавні луки з рівним і твердим дном — глибиною до 0,5 м. Якщо такі луки починають підсихати, то залишається багато невеликих дзеркалець води, ковбань, на яких можна стріляти качок з підходу.

Наближаючись до водойми, вкритої ряскою, можна заздалегідь визначити наявність качок по стежечках чистої води, що їх зробив качиний виводок в рясці, а також якщо на купинах або в прим’ятій траві на березі є качине пір’я.

Полюючи бродом без собаки, мисливець багато качок пропускає, бо вони добре ховаються і не злітають, тому краще полювати з лягавим собакою, тоді майже всі збиті качки і підранки дістануться мисливцю, а не болотному луню або лисиці.

Якщо болота або заплави річок глибокі, застосовують полювання з під’їзду на човні, де один мисливець веслує, а другий сидить спереду з рушницею напоготові. Для цього використовуються плоскодонні човни з широким днищем, щоб були стійкішими на воді. Пливти краще проти вітру вздовж очеретів чи рогози. Якщо після пострілу падає підранок, краще негайно ж зробити другий постріл, бо він, особливо крижень, впірне і його потім важко знайти. Для цього виду полювання краще використовувати дріб № 5-6.

Качки рідко проводять день і ніч на одному й тому ж місці. Ввечері вони регулярно перелітають на місця годівлі, а вранці повертаються на дньовку.

Пізніше, у вересні — жовтні, коли качки відлітають на південь, вони також зупиняються у нас на відпочинок і годівлю. Відпочивають у важкодоступних болотах, на відкритих водоймах, а на ніч летять або на поля, або на мілкі болота на годівлю. Це й використовується під час організації осінніх полювань на перельотах.

Основною умовою успіху такого полювання є правильний вибір місця перельотів, для цього треба вести спостереження протягом кількох світанків і старанно маскуватися.  Будувати маскувальний курінь слід з місцевих матеріалів: лози, очерету, рогози тощо. Курінь треба влаштовувати з таким розрахунком, щоб збиті качки падали або на чисту воду, або на берег, де немає густих чагарників чи очерету. На відкритих піщаних косах можна викопати яму, де і замаскуватися.

Полюючи на осінніх перельотах, нерідко використовують підсадну качку, яку висаджують на воду біля куреня, а на відстані 20 м розставляють по воді вирізані з дерева або гумові чучела різних качок. Якщо немає підсадної качки, то використовують вабик, яким подають голос качкам, що летять, наближаючись до куреня.

Слід пам’ятати, що качки дуже добре реагують па найменший рух мисливця, тому потрібно сидіти зовсім нерухомо і лише, коли качки будуть на відстані пострілу, швидко підняти рушницю і стріляти, але обов’язково прицільно, по одній з качок. Стрільба по табуну в більшості випадків безрезультатна.

В зв’язку з тим, що полювання на перельотах проводиться перед заходом сонця і вранці, його можна комбінувати з бродовим полюванням вдень. А найкраще день використовувати на рибалку, а вечір і ранок на полювання. Полювання на водоплавну дичину нагоном з моторних човнів категорично заборонено як особливо винищувальне і належить до браконьєрських. Під час полювання на качок стріляють й інші види водно-болотних птахів: деркачів, водяних курочок, лисок, бекасів та інших куликів, але полювання на них без собаки мало добутливе.

Бекаси звичайно тримаються по грузьких мілководних болотах, мокрих луках в невисокій траві. Деркачів найчастіше можна знайти на нескошених ділянках трави вздовж озер. Стріляють цих птахів дробом № 7—8.

Там, де немає водоплавної дичини, в ті ж строки проводиться полювання на диких голубів, серед яких найпоширеніші горлиці. Вони населяють розріджені узлісся, годуються на полях, на водопій літають на мілководні озера, де їх і підстерігають мисливці.

У кінці вересня на півдні України починається цікаве полювання на перелітних перепелів, яке особливо здобутливе з лягавим собакою. Стріляють перепелів дробом № 9-10.

В останні роки в поліських областях України помітно збільшилась кількість тетеруків, що дало змогу знову відкрити на них полювання. Улюблені місця оселення тетеруків — молоді березняки, вирубки лісу, з густими заростями чорниці, сухі болота з берегами, вкритими вересом.

На тетеруків краще полювати з лягавим собакою, але можна і без собаки, якщо відомі весняні токовища, де здебільшого й тримаються виводки тетеруків восени. Вистежують їх і по вранішній росі, де вони залишають свої сліди, по сплутаній траві, а також по наявності посліду.

Якщо після пострілу виводок тетеруків розбився то слід затаїтись і чекати, доки вони знову почнуть збирати­ся і про це подадуть голос. Стріляють їх дробом № 3—4.

Восени дуже цікавим є полювання на вальдшнепів. У вересні вони з’являються в північних областях України, а на півдні — в жовтні.

Звичайно вальдшнепи скупчуються в цей час в густому підліску старого лісу, у вільшанниках, вологих улоговинах, де шукають собі їжу під листям та в пухкому ґрунті. Люблять ожинник та місця, що заросли кропивою. Вальдшнепи близько підпускають мисливця, але так стрімко злітають вгору, поміж гіллям дерев, що дуже часто мисливець не встигає вистрілити, тому полювання на вальдшнепів без собаки вимагає особливого уміння. Стріляють їх дробом № 6—7.

В жовтні на півдні України вальдшнепи займають полезахисні смуги, байрачні ліси, гаї, садки, чагарники. З нетерпінням чекають мисливці, власники лягавих собак, цього короткочасного, але цікавого полювання.

Полювання на гусей останні роки на Україні заборонене і в результаті цього гуси знову зустрічаються у нас на гніздівлі, хоч поки що в самих глухих місцях України.

В окремих господарствах на півдні України дозволяється полювання і на фазанів. Полюють на них з собакою, краще спанієлем, який, маючи невеликий зріст, добре продирається в густих заростях терну та інших кущів і підіймає фазанів на крило. При цьому способі мисливець повинен весь час рухатись за собакою, що іде по сліду фазана до моменту, коли фазан підніметься. Іноді собаці вдається обігнати фазана і підняти його в бік мисливця. Застосовують також групове полювання на фазанів з нагоничами. Стріляють фазанів дробом № 5—6.

Коли виходять на полювання пізно восени, то рекомендується одягати теплу білизну і шерстяний світер. Крім того, треба мати байкові онучі, шерстяні шкарпетки та рукавиці.

Довжина мисливської куртки не повинна бути нижче колін, бо це заважатиме під час значних переходів. Бажано, щоб у куртці були нагрудно-бокові кишені з вертикальними розрізами і теплою підкладкою. Застібки на мисливській куртці краще робити на крючках, які пришивають не до матерії куртки, а до гумової тасьми. Така застібка дає можливість одягати додатковий одяг, який не стискував би рухів. Непогано мати в рукавах внутрішні фланелеві манжети на гумовій тасьмі, які захищатимуть від вітру, а також від попадання снігу при падінні.

В зимовий період необхідні широкі хутряні рукавиці на тасьомках, продітих крізь рукава. Брюки слід шити з м’якого сукна, для теплішого періоду — з тонкого, для хо­лодного — з більш товстого. Зручними є брюки на відстібних гумових помочах і з широким поясом для ременя. Крім бокових кишень, треба робити ще й додаткову. На коліна та задню частину брюк нашивають шкіру (леї). При полюванні по глибокому снігу треба поверх взуття зодягати широкі брюки, тоді сніг не попадатиме в чоботи.

Головні убори. У весняно-літній період — фетровий чи суконний капелюх, в зимовий — шапка-ушанка.

Взуття. В надмірно зволожених районах чи в дощові сезони зручними для полювання є гумові з високим підйомом чоботи, які повинні бути на один-два розміри більші, піж повсякденне взуття. В чобіт необхідно вкласти повстяну устілку, а потім на шерстяну шкарпетку чи поверх онуч, щоб не зволожувалась і не пріла підкладка чобота, рекомендується одягати старі капронові панчохи. Це полегшує взування і знімання чобіт. Взимку в гумові чоботи можна одягати хутряні панчохи.

У морозні дні найбільш зручними є світло-сірі валянки м’якого валяння. Вони також повинні бути трохи більшого розміру, нижчі колін і щоб ширина халяв дозволяла одягати ватяні або суконні брюки. Валянки рекомендується підшити повстяними підошвами і нетовстим брезентом.

Рюкзак повинен бути містким, зручно сидіти на спині та плечах, водонепроникним і мати декілька відділень. Всім цим умовам відповідають рюкзаки туристів та геологів. Ці рюкзаки виготовляють з вставним дном та встав­ними боками, з широкими брезентовими ремнями. Верхній клапан є водночас і кишенею, крім того, внутрішня кишеня прилягає до спини. Жорсткі рюкзаки на полюванні менш зручні. Крім великого похідного чи дорожнього рюкзака, який залишають в палатках, зручно мати ягдташ чи сітку для дичини. В рюкзак треба покласти водонепроникні целофанові мішечки різних розмірів; з внутрішнього боку корисно вшити гумовий або целофановий мішечок для сірників. Ці сірники постійно знаходяться там і використовуються лише у виключному випадку. Затягати рюкзак краще капроновим шнурком або добре прожиреним сиром’ятним ременем.

Чохол. Для рушниці можна мати два чохли — жорсткий та м’який. Жорсткий чохол використовується для переїздів до місця полювання та назад. В ньому рушниця надійно оберігається від ударів об тверді предмети і поштовхів під час переїздів. М’який чохол є зручним для розібраної рушниці при переходах.

Патронташ. Найбільш зручним вважається дворядний напів вигнутий жорсткий патронташ на 24 патрони з ременями для пояса та шиї або для одягання на одне плече. Такий закритий патронташ використовується під час хо­дового полювання. Для полювання на звіра зручні невеликі однорядні, на 6—8 гнізд, закриті патронташі, які пере­суваються по ременю. В спорядження мисливця входять також: мисливський ніж, сокирка, екстрактор, компас, термос, фляга, казанок, електричний ліхтар. Треба також мати найнеобхідніше з похідної аптечки.

Після протирания стволів та інших металевих частин сухими чистими ганчірками необхідно на шомпол нагвинтити щетинну щітку, змочити її рушничним маслом і пропустити по каналах стволів, одночасно повертаючи шомпол. Закінчивши чистку стволів, промасленою ганчіркою обтирають всі металеві частини. Вичищену рушницю зберігають в сухому місці в чохлі або футлярі. Стволи та ложе вкладають в підчохольники, а потім в чохол або футляр. Підчохольники попереджують проникнення на металеві частини пилу, а в зимовий період зменшують запотівання металевих частин при попаданні рушниці в тепле приміщення з морозу.

Порох є бездимний і димний. Найбільшою популярністю зараз користується бездимний порох «Сокол». До димних порохів відносяться «Ведмідь», «Олень».

Бездимний порох майже не утворює диму при пострілі і нагару в каналах стволів. Він майже втричі сильніший, ніж димний. При заряджанні патронів бездимним поро­хом кожний заряд обов’язково треба зважувати на аптекарських вагах. Кожний заряд димного пороху можна відмірювати виваженою міркою.

Димний порох при пострілі дає густий дим, що заважає робити наступний постріл, дуже чутливий до вологи, забруднює канали стволів, дав сильний звук і великий поштовх у плече.

Капсуль є запалювачем порохового заряду. Випускають закритий капсуль «Жевело» для запалювання бездимного пороху та відкритий «Центробой» для запалювання димного пороху.

Дріб (шріт) — шароподібні кульки (суміш свинцю а сурмою) різних діаметрів, які вражають ціль при пострілі. Наша промисловість виробляє дріб чотирнадцяти номерів, а саме: № 10 діаметром 1,75 мм, № 9 діаметром 2 мм і т. д., таким чином діаметр кожного номера дробу різниться на 0,25 мм. Дріб діаметром більш як 5 мм носить назву картечі.

Кулі являють собою монолітні снаряди різних форм і конструкцій, вироблених для стрільби з дробових рушниць: а) кругла, б) Бреннеке, в) Якана, г) турбінного типу «Ідеал» Штендебаха, д) для рушниць з свердловкою «Парадокс», е) куля Майєра. Ці кулі використовуються для стрільби великих звірів на відстані 50—70 м з гладкоствольних дробових рушниць.

Гільзи виготовляються з металу або паперу завдовжки 65 та 70 мм. Металеві гільзи поступаються перед паперовими тим, що мають внутрішній діаметр менший, ніж канали стволів сучасних рушниць, тобто при пострілі снаряд мусить перестроїтись з більшого діаметру на менший, а це призводить до зминання дробу. У металевій гільзі не можна твердо закріпити дробовий пиж, що зменшує початкову швидкість снаряду. Металеві гільзи випускають під капсуль «Центробой», який не завжди добре запалює бездимний порох. Паперові гільзи чутливі до вологи, часто розбухають і не входять у патронник рушниці, але вони забезпечують найкращий бій. Паперові патрони слід пропускати через обтискач.

Пижі бувають повстяні, деревно-волокнисті, пластмасові та картонні. Пижів основному повинні бути каліберні. Призначення їх різне. Пижі, що знаходяться між по­рохом і дробом, звуться пороховими, всі інші (крім дробових) звуться прокладками і виготовляються з щільного й крихкого картону.